Автор: Носкова М.В.
Cвіт змінюється з надзвичайною швидкістю. Усі ми, бажаємо цього чи ні, стали не лише свідками інформаційної революції, а й її учасниками. Відбувається переоцінка багатьох цінностей — від духовно-культурних до матеріально-економічних, перехід від нестримного прагнення кількісних показників економічного розвитку до покращення якості життя, стабільного розвитку й екологічної безпеки. За таких умов виникає гостра необхідність створення такого суспільства, яке займалось би безперервним збільшенням -«розумової сили» роду людського. Надзвичайно важливим стає масова освіта, вибудована на засадах фундаментальних досягнень науки. Сучасна система освіти виникла в умовах індустріального суспільства, яка діє за схемою: «виробництво — освіта — наука». Займаючи нішу між виробництвом та наукою, освіта повинна відповідати як рівню розвитку суспільного виробництва, так і стану науки. До другої половини XX століття крайні елементи цієї системи — виробництво та наука розвивались досить швидкими темпами, у той час як освіта еволюціонувала досить повільно. Як наслідок виникли досить глибокі протиріччя між виробництвом та наукою, з одного боку, та освітою, з іншого.
Наприкінці 60-х — початку 70-х років XX століття став вимальовуватись магістральний напрямок розвитку сучасної системи освіти — курс на індивідуалізацію, самостійність навчання як визначальної становлення творчої особистості. Такому рішучому повороту сприяють принципово нові можливості отримання, засвоєння та, відповідно, використання інформації. Усе це призвело до змін у системі освіти. Стало зрозуміло, що існуюча традиційна система освіти потребує суттєвих змін. Для цього необхідно знати потреби майбутнього, трансформувати структуру системи освіти, раціоналізуваьт її зміст, здійснити зміни в методиці навчання з урахуванням інтересів індивіда, що навчається, врахуванням швидкого старіння отриманих знань, подання в процесі навчання випереджаючої інформації, навчання вчитися усе життя та самостійно тощо.
Важливим також є встановлення правильного балансу між стандартизацією та варіативністю в навчальних програмах, використання широких можливостей інформаційної техніки в процесі навчання. Саме такі зміни відбуваються в сучасному суспільстві. Цей процес відбувається неоднорідно, у різних країнах виробляються власні шляхи досягнення якісних змін у процесі навчання, якісь країни розвиваються швидше, у якихось цей процес повільніший через різні суспільно-політичні та економічні причини. Тим не менше, процес вирівнювання системи «виробництво — — освіта — наука» відбуваєть і він пришвидшується та дає більш ефективні та якісні зміни за умови застосування інформаційних технологій.
На жаль, не всі освітяни усвідомлюють неминучість інформатизації навчального процесу, необхідність оволодівати новими формами та методами роботи, залучаючи до процесу викладання і комп'ютер, й Інтернет, і різноманітні мультимедійні засоби. У колі освітян постійно ведуться дискусії, чи потрібний комп'ютер і все, що з ним пов'язано, на уроці. Є палкі прихильники таких нововведень і такі ж палкі противники. У кожного з них є вагомі аргументи, але часто-густо такі дискусії ведуться без врахування сучасної картини світу. Ніби ті, хто вчить у школі, і ті, хто вчиться, живуть в якомусь особливому відірваному від реального світі. А, значить, проблема використовувати комп'ютер чи ні для них стає лише формальною.
Дійсно, за таких умов можна пояснити теорему Піфагора, правила правопису або особливості хімічної реакції за допомогою звичайної дошки та крейди. Навіщо для цього опановувати складний електронний інструмент? Це і безпечніше, і менше затрат, і, що особливо важливо, добре знайоме і випробуване не одним поколінням учителів. Але ж діти, навчаючись та закінчуючи школу за таких умов викладання, не отримають найголовнішого — вони не знатимуть, що робити з отриманими знаннями далі. Так би мовити, пасивні знання зараз мало чого варті. Суспільство потребує людей, що вміють самостійно визначати потреби, здобувати інформацію, аналізувати її та синтезувати нові знання. Що особливо важливо, ця людина повинна все це робити досить швидко, використовуючи сучасну техніку та спираючись на найновіші наукові досягнення. Лише за таких умов можливий успіх. Перефразовуючи давно відому істину, можна сказати, що зараз мало розказати про рибу та показати, як її ловити, мало дати вудку і навчити нею користуватися, треба зробити так, щоб учень намагався самостійно вдосконалити і процес, і приладдя, тим самим торуючи власну дорогу до успіху.
Наші учні — діти вже нового інформаційного суспільства, на відміну від більшості вчителів, які виросли, здобули освіту та досягли певних кар'єрних успіхів за часів суспільства індустріального. Саме тому бачення мети та засобів навчання часто в учителів та учнів не збігаються. І учні цілком виправдано вважають своїх учителів не здатними дати їм те, чого вони потребують, уроки в школі нудними, а знання, які вони отримають на уроках, непотрібними. Діти рухаються в ногу з часом, ми ж, учителі намагаємось їх наздогнати і при цьому зберегти певний статус.
Ще однією особливістю сучасного суспільства є гостра потреба, можна навіть сказати необхідність, безперервного навчання протягом усього життя. Особливо це стосується вчителів, які як лакмусовий папірець повинні реагувати на нові виклики та потреби суспільства, що змінюється, пам'ятаючи, що вони не просто дають знання своїм вихованцям, вони готують їх до життя у цьому суспільстві, а значить, зобов'язані зробити все, аби їхні учні могли легко в ньому адаптуватися.
Саме про це зазначено у Національній , розвитку освіти в Україні в XXI столітті: «Суспільству, що розвивається, потрібні сучасно освічені, моральні, підприємливі люди, які здатні самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, бути мобільними, динамічними, конструктивними фахівцями, володіти розвиненим почуттям відповідальності за долю країни [4, с. 139].
часто ми стикаємося з небажанням утелів освоювати комп'ютерні технології, яке викликане незнанням. Саме незнання і породжує небажання. Але незнання не є першопричиною, а, у свою чергу, є наслідком декількох причин, які вже давно відомі, але, не зважаючи на час, не втрачають своєї актуальності. А саме:
- страх учителя проявити перед учнями свою некомпетентність
- страх учителя від усвідомлення того, що є велика різниця між швидкістю розвитку інформаційних технологій та його (учителя) можливостями
- складність в опануванні азами комп'ютерної грамотності самостійно, а потім/або у вдосконаленні набутих навичок у рамках підвищення кваліфікації;
- відсутність вільного доступу кожного вчителя до комп'ютерної техніки та Інтернету;
- відсутність методики використання ІКТ у процесі викладання конкретного предмету;
- складність у застосуванні навчального ППЗ безпосередньо на уроці;
- відсутність будь-якого стимулювання вчителя у цьому напрямку тощо.
І в результаті маємо відсутність мотивації вчителя до нововведень.
Більшість цих проблем цих проблем не нові, їх намагаються на рівні держави та регіонів. Існують багаторічні цільові державні та регіональні програми, які фінансуються і виконуються, а проблеми залишаються. На жаль, необхідно констатувати — ми не встигаємо за потребами часу.
Тим не менше, з тих семи проблем, що наведені вище, можна відзначити певний прогрес. Кілька років тому найгострішою проблемою була відсутність техніки в школах, більшість вчителів взагалі не замислювались про застосування ІКТ у своїй практиці і перед ними не поставала проблема їх освоєння. Зараз пріоритети змінились. Техніка прийшла в школи, Інтернет став більш доступним, створено та апробовуються ППЗ практично для всіх шкільних предметів, і від учителів тепер вимагають все це використовувати. Але мотивації до цього в учителя як не було, так і нема. Рядовий учитель опинився сам на сам з проблемою «Я і комп'ютер».
Повертаючись до державної підтримки вчителя у вирішенні цієї проблеми зазначимо, що розвиток інформаційних технологій задекларовано у провідниз державних документах у галузі освіти як і із пріоритетних напрямів державної політики щодо модернізації шкільного навчання. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), реалізовується Державна програма «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 рр. У світлі впровадження інформаційних технологій у шкільний педагогічний процес важливою подією було також підписання у 2003 році меморандумів про співпрацю між Міністерством освіти і науки України й корпораціями Microsoft та Intel, одним із проявів такої співпраці стали програми «Іпіеі. Навчання для майбутнього» та «Microsoft.
Партнерство в навчанні», головною метою яких є навчання вчителів застосовувати інформаційно-комунікаційні технології у викладанні навчальних предметів відповідно до Державного стандарту освіти України. Уже понад 100 000 вчителів України пройшли тренінг за програмою «Intel. Навчання для майбутнього». У Львівській області ця програма реалізовується з 2004 року. За цей час, станом на 1 серпня 2008 року підготовлено 3 431 учитель загальноосвітніх навчальних закладів області (рис. 1). У 2006-2007 роках активно створювалась мережа опорних навчальних закладів області, які стали тренінговими центрами програми. На даний час в області працює 67 тренінгових центрів практично у всіх районах та містах обласного підпорядкування та 105 тренерів програми, серед яких 2 тренери-методисти та експерти програми, 10 тренерів працюють з початку реалізації програми в регіоні.
В області багато робиться для підтримки тренерів програми та вчителів, що проходять тренінг. Зокрема, у 2008 році програма отримала цільове фінансування з обласного бюджету, це дало можливість достойно оплачувати нелегку роботу тренерів. Тренінг за програмою, як модуль довготривалих курсів підвищення кваліфікації, зараховується вчителям-учасникам тренінгу до їх курсової перепідготовки. Створено мережу районних координаторів програми. Для тренерів-початківців програми, яких в області більшість, навесні 2008 року розроблено та проведено модуль «Організація тренінгових занять з дорослими з використанням ІКТ», який покликаний допомогти тренерам у підготовці та проведенні тренінгу з учителями. Адже більшість тренерів до цього часу працювали виключно з дітьми і не знайомі з особливостями навчання дорослих. Систематично проводяться наради та семінари.
Метою керівництва програми в області є не кількість вчителів, що пройшли тренінг, а якісна допомога вчителям в оволодінні інноваційними методиками викладання з використанням ІКТ. Саме з цією метою проводиться експертиза Портфоліо, також заплановано проведення майстер-класів для тренерів-початківців. Для більш ефективного зв'язку керівництва програми, тренерів, учасників тренінгів та випускників програми, висвітлення подій, пов'язаних із реалізацією програми в області, створені сайт та блог. Усе це в комплексі дало позитивний результат — кількість вчителів, що бажають навчатися за програмою, збільшилась, популярність програми в області зросла (рис. 2).
Не зважаючи на те, що тренінги за програмою проводяться регулярно і кількість вчителів, записаних на них, не зменшується, програма не в змозі вирішити проблему широкомасштабної підготовки вчителів до використання ІКТ на уроках. У своєму виступі на Міжнародному форумі «Нові горизонти інформаційно-комунікаційних технологій в освіті», що відбувся в Києві 17 квітня 2008 року доктор педагогічних наук, професор Морзе Н.В. зазначила, що темпи підготовки вчителів за програмою та швидкість змін у інформаційних технологіях надзвичайно різняться. Якщо підготовка вчителів за програмою буде проводитись тими ж темпами, що і зараз, то можна буде говорити про підготовку всіх учителів в Україні лише у 2036 році, у той час, коли інформаційні технології змінюються щопівроку [3]. Моделюючи цю ситуацію на Львівську область, легко впевнитись в справедливості висловлювання (рис. 3).
Якщо врахувати, що не всі випускники програми використовують набуті знання на практиці через різноманітні об'єктивні та суб'єктивні причини, то картина вимальовується зовсім невесела. На підтвердження цих слів наведемо цитату з експертної оцінки впровадження програми в Україні в 2006 році: «Розгляд анкет впровадження учасників тренінгів програми «Ішеі® Навчання для майбутнього» дає можливість зробити наступні висновки:
- Після завершення тренінгу, частина учасни ків (близько 13%) так і не використовує комп'ютер ні технології в навчальному процесі.
- Серед можливих причин, на думку респонден тів, які заважають впровадженню КТ в навчальний процес, можна вирізнити наступні:
- Недостатнє програмно-технічне забезпечення навчальних закладів.
- Невпевненість у навичках використання КТ у навчальному процесі.
- Відсутність підтримки адміністрації.
- Невпевненість в тому, що використання КТ покращить якість уроку.
- Запропоновані методи навчання є неприйнятними для їх викладацької практики, через недостатню адаптацію до специфіки викладання предмету» [1].
Як бачимо, навіть вчителі, що пройшли тренінг і, так би мовити, долучилися до процесу впровадження ІКТ в освіту, зазначають ті самі проблеми. Що ж казати про решту вчителів, які про комп'ютерні технології мають досить туманні уявлення? А таких левова частка.
Науковці зазначають, що успішне впровадження інформаційних технологій в навчальний процес передбачає певну етапність цього процесу. Зокрема, перший етап передбачає аналіз матеріально-технічної бази шкіл та професійної компетентності вчителів щодо володіння ІКТ, їх підготовка та перепідготовка з питань опанування комп'ютерними технологіями, другий етап — безпосереднє впровадження ІКТ в навчальний процес школи як на уроках, так і в позааудиторній діяльності з використанням різних форм та методів роботи учнів з комп'ютером, третій етап полягає у тому, що кожний фрагмент навчальної діяльності учнів ретельно вивчається вчителем з метою аналізу досягнутих результатів та виявленні типових та індивідуальних труднощів. На основі цього аналізу вносяться корективи в педагогічну роботу [5, 165-166].
Мусимо констатувати, що перший етап розпочався ще в 90-тих роках XX століття і триває досі, а другий етап хоча і розпочався, але носить перманентний характер і не набув масштабності в межах держави. У різних регіонах країни він відбувається з різною інтенсивністю і, як правило, тримається, у першу чергу, на ентузіазмі вчителів. Ми протягом досить тривалого часу формуємо у вчителя інформаційну грамотність, тобто вміння та навички роботи з інформацією та інформаційними технологіями, тоді як уже давно необхідно формувати у педагогів інформаційну культуру користувача. Як зазначає О.А. Снігур: «Фахівець, який володіє інформаційною культурою, повинен знати про можливості використання в своїй повсякденній і професійній діяльності інформаційних технологій. Вміти аналізувати інформацію, знати особливості інформаційних потоків у своїй галузі діяльності. Усвідомлювати необхідність використання нових інформаційних технологій у галузі своєї професійної діяльності» [7, с. 157]. Але для цього необхідна науково обґрунтована нормативна база, яка досі не створена.
У країні немає загальнодержавного стандарту володіння інформаційними технологіями для педагогічних кадрів, рівень інформаційної компетентності жодним чином не оцінюється під час атестації вчителів і це негативно впливає на процес інформатизації освіти. «На жаль, вітчизняна практика залучення ІКТ до навчального процесу має невелике коло прикладів щодо їх успішного використання. Основна причина такого стану речей лежить, на наш погляд, у відсутності національної політики щодо розбудови інформаційного суспільства в Україні та пануванню у сфері освіти і науки застарілої «радянської» системи управління» [8, с. 163].
Ми багато зараз говоримо про особисто-орієнтоване навчання учнів в школі, багато уваги приділяємо різноманітним методикам навчання дітей, а от про дорослих, про вчителів, забуваємо. А вони ж, і особливо вчителі, ще більш потребують уваги та особливих методик навчання. У більшості вчителів є безліч комплексів перед нововведеннями. «Лозанов стверджує, що у навчанні є три основних бар'єри: критично-логічний (школа — це нелегка справа, то як можна весело і легко?), інтуїтивно-емоційний (я дурний і ніколи з тим не дам собі ради) і критично-моральний (навчання — важка праця, то, може, ліпше й не витрачати зусиль?). Для кращого взаєморозуміння важливо дізнатися, з якими упередженнями приходить учень. І коли це зроблено, можна легко увійти в його світ, швидко й гладко долаючи опір» [2, с. 313]. На жаль, у більшості вчителів, які ще не використовують комп'ютерні технології у своїй роботі, присутні всі три бар'єри, а можливостей побороти їх за стандартною схемою курсів підвищення кваліфікації практично немає.
«Справжню роль комп'ютера можна виявити тоді, коли він стане справжнім навчальним знаряддям у руках учня», — стверджує Пат Нолан [2, с. 420]. Але спочатку комп'ютер повинен стати інструментом учителя, чарівною валізкою, яка з легкістю відкривала би шлях до знань його вихованцям. На сьогоднішньому етапі учень в більшості випадків володіє комп'ютером краще за вчителя.
Як здолати бар'єри, що стоять між учителем та комп'ютером? У першу чергу, необхідно якнайшвидше досягнути загальної комп'ютерної грамотності педагогів. Для цього в системі курсів підвищення кваліфікації повинен бути обов'язковий блок для всіх без винятку вчителів. Але враховуючи, що навіть початковий рівень володіння комп'ютером у вчителів різний, необхідно певним чином диференціювати цей блок відповідно до потреб кожного вчителя і формувати групи з однаковим рівнем володіння комп'ютером, який можна визначити за допомогою анкетування на початку проходження курсів. Такий початковий курс допоможе кожному вчителю, так би мовити, знайти себе у цьому середовищі, спробувати свої сили, відчути свої можливості і можливості комп'ютера. Звичайно, заставити вчителя не можна, але дати можливість спробувати просто необхідно.
Також необхідно розробити систему тематичних тренінгів або спецкурсів, які б давали можливість вчителю, незалежно від його профілізації, підвищувати свої навички та знання з ІКТ в рамках курсів підвищення кваліфікації в міжкурсовий період. Такі тренінги або спецкурси повинні бути короткотривалими, такими, що дають базові знання та навички з даної теми і вільно обираються самими слухачами за їх потребою. Це дасть змогу цілеспрямовано задовольняти попит учителів та уникнути певним чином «застарівання» набутих знань та навичок з ІКТ.
Наступна проблема, яка виникає як тільки вчитель починає освоювати комп'ютер, є відсутність методики застосування ІКТ на уроках будь-яких предметів. Досвід проведення таких уроків є і великий, але його неможливо розповсюдити традиційним способом, через методичну літературу, готові друковані плани-конспекти, дидактичні матеріали тощо. Вони в більшості своїй застаріють ще в процесі друку (це, у першу чергу, стосується посилань на веб-ресурси) та й не зможуть передати головної родзинки таких уроків — їх обов'язкової інтерактив-ності. Необхідно узагальнити основні принципи, способи роботи на уроці з використанням ІКТ, застерегти від типових помилок і таке інше.
У нас дуже мало вчителів, які можуть, хочуть і використовують ІКТ у своїй роботі і практично немає спеціалістів у керівних органах освіти, методичних об'єднаннях, які б могли кваліфіковано та аргументовано оцінити такий урок, побачити його плюси та мінуси. І через це виникає ще одна проблема — коли ефективність уроку підмінюється ефектністю його проведення. Коли новітні технології не працюють на дидактичну мету уроку, а використовуються формально й учні не отримують від цього жодної користі. За таких умов широкі можливості перетворюються в профанацію і учень замість набуття навичок пошуку та аналізу нових знань отримує новий спосіб вчитися «по-старому», наприклад, інформація з підручника переноситься на слайди презентації тощо. Ми повинні плекати та допомагати тим вчителям, які насправді використовують ІКТ як ефективний інструмент викладача і не соромитися вчитися у них. Для того щоб щось змінилося у ставленні до ІКТ, у навчанні в більшості вчителів, на наш погляд, необхідно зробити кілька кроків.
- Надати реальний, а не декларативний, доступ до комп'ютерів кожному вчителю, особливо в позаурочний час.
- Створити умови для активного живого обміну досвідом між учителями, які починають використо вувати ІКТ на уроках, і тими, що вже ефективно це роблять.
- Розробити державний стандарт інформаційної компетентності педагогів, що враховувався би під час атестації педагогічних кадрів.
На даний момент відбувається революція в способі отримання знань. Завдяки розвитку інформаційних технологій знання всюди, треба лише знати спосіб їх отримання. Доступ до знань знецінився, а разом із цим учитель втратив монополію на знання. Але це не означає, що роль вчителя знівелювалась і він тепер непотрібний. Навпаки, роль вчителя зростає. Адже саме йому належить навчити учня способам отримання знань, навичкам аналізу отриманої інформації, умінню шукати і знаходити необхідні знання, синтезувати їх та створювати нові. Як бачимо, сутність проблеми лежить в іншій площині — суспільство потребує нового вчителя, розроблена нами модель якого зображена на рис. 4.
Не можна забувати, що інформаційні технології лише інструмент, чарівна паличка, яка дозволяє пустити весь світ у свою кімнату, стати володарем великих надбань людства, але навчити, що з цим робити може лише вчитель.
Література
1. Горчинська В.І. Моніторинг реалізації програми «Intel® Навчання для майбутнього» в 2006 році в Україні (за матеріалами аналізу анкет) // http://iteach.com.ua/about/experts/5/article.php?article_id=7. (20.08.2008).
2. Драйден Г, ВосДж. Революція в навчанні. — Львів, 2005.
3. Морзе Н.В. Роль міжнародної програми «Навчання для майбутнього» у Державній програмі «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 роки. // Виступ на міжнародному форумі «Нові горизонти інформаційно-комунікаційних технологій в освіті» у рамках програми «Intel® Навчання для майбутнього». — Київ, 17 квітня 2008 р.
4. Національна доктрина розвитку освіти в Україні в XXI столітті // Всеукраїнський з'їзд працівників освіти (7-9 жовтня 2001 року) / Міністерство освіти і науки України. — К., 2002.
5. Снігур О.А. Інформаційна культура учасників навчального процесу // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки, Ч. II. — 2007. — №21(137). — С. 154-161.
6. Тимошенко Ю.О. Створення єдиного освітньо-інформаційного простору — шлях до ліквідації «цифрової нерівності» і освіті та підвищення її якості // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки, Ч. II. — 2006. — №21(116). — С. 162-173.
7. Ткачов А.С. Використання інформаційних технологій у навчальному процесі загальноосвітньої школи. // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки, Ч. II. — 2007. — №21(137). — С.161-166.
